Життя



Ми живемо, не поспішая,
Та раптом, на одную мить,
Остановившись, поглядаєм,
І всьому кажемо услід:
"Прощай життя, прощай земнеє,
Пробач, що не беріг тебе,
Пробач, кохане, що для тебе
У мене не було знання,
Що тільки зараз на все отеє
Я лиш зумів на мить зумів взглянуть,
Але не перший, не останній,
Не можу я ніяк збагнуть:
Чому життя, чому живемо?
Отак? В абсурді, а то в мглі
І все не знаєм, та питаєм:
"Що буде далі на землі?

Що раніш було і навіщо
На небі хмари навісні
Всім покривають нам чоло,
І жити просяться до хати
Усі ті біди й злидарі?
Чому живем, а не вмираєм,
Навіщо любим й проклинаєм?
"За що?" питаєм, хоч і знаєм
Де заблудили ми самі?
Чому приймаєм ми до хати
Всі біди. ненависть і зло,
А наче вовки відганяєм
Всі дівчину одну- ЛЮБОВ?
За віщо незнання такеє і
Як будем одповідать
На всі питання дивні-дивні,
Що раніш гнобили всіх нас?"
Як ми, малята ,
Ще не зная,
Що впереді чекає нас
Отару пасли на а потім
Вже до війни підійшов час,
До нас дійшли старі слова:
"Війну вже виграно, проте
Боріться до кінця!"
А потім на руках тримали
Маленьких діточок своїх...
Поїхали... Куди не зная,
Мабуть в дитинство,
Де ми, малеча,
Хотіли рахувать зірки ,
Дивились все на хмурне небо
Аж до землі, аж до землі.
І ми блудили там, у гаю,
Шукаючи оті стовпи,
Що небо здавна підпира,
Шукая там свої скарби,
Бродили ми дітьми довкола
Лісу і вовків, ну а потому,
А потому, у хаті шморгаючи носом,
Думали: куди подітись від батьків,
Яких не знали з роду-віку,
Проте дивились їм услід.
А потім, ще часу не гая,
Потайки Біблію вивчая,
Збирались всі ми на горі,
Допоки люди у мундирах
Списами гострими в неволю
Не зловили нас, приказуючи всім:
"Вже час"
І бігли ми, маленькі діти,
Із корабля, хоча немає де нам дітись,
І світ за очі перейшли,
Лише кругами ідучи
Ми бігли втомлені й голодні,
Хоч знали: голод - не біда,
А потім знов була війна,
Що знищила усе коріння,
Полишив молоде насіння
На камені.
Тоді і почалось...
І діти вже повиростали,
І внуки є- уже наш час,
Та світ не відпускає нас.
Мабуть він хоче подивитись,
Чи будим ми колись молитись...
В свободу вільно ідучи,
І жити вже не хотячи,
Ми оглянулись, подивились,
На світ знайомий задивились,
І зрозуміли:
Люди- книжка,
Яку нам поки лінь читать,
Бо дивимся на зорі..."

http://stixishok.ru/



Напишите нам комментарий:

Добавить комментарий



Медицина

Последние комменты

Сайт Stixishok.ru является литературным сайтом посвященный поэзии. На этом сайте вы сможете найти интересующие вас произведения на различные тематики.  Все произведения являются собственностью авторов.

Лучшие произведения и стихотворения на сайте